Гештальт-терапiя UA
Особистий сайт Олександра Купчика

Ефективність гештальт-терапії

ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ДОКАЗОВА БАЗА ЕФЕКТИВНОСТІ ГЕШТАЛЬТ-ТЕРАПІЇ

Оглядова доповідь за матеріалами міжнародних досліджень, зокрема «Бази даних досліджень з гештальт-психотерапії» (gestaltresearch.org)

Доповідь представлена 30 жовтня 2026 року на XXI Всеукраїнській гештальт-конференції НАГТУ.

Свою доповідь почну з термінів, які використовуватиму. Вони значною мірою визначають зміст доповіді.

Почну з наукового методу, який називається номотетичний підхід (від грец. nomothetike — законодавче мистецтво). Він спрямований на пошук загальних закономірностей, універсальних правил і законів, які застосовні до всіх людей або великих груп.

У контексті психології та психотерапії йому протиставляється ідіографічний підхід (який вивчає унікальність конкретної особистості).

Головна мета номотетичного підходу в психології: знайти спільне в поведінці та психіці різних людей.

Методи: масштабні експерименти, тести, опитувальники, анкетування та математична статистика.

Результат: створення класифікацій, шкал, норм (наприклад, норми IQ або типи темпераменту).

Номотетичний підхід, наприклад, може звучати так: «У всіх людей при втраті близької людини депресія розвивається за однаковими п’ятьма стадіями, а рівень тривоги за шкалою Бека в середньому становить 25 балів». Тобто він шукає загальні стандарти.

А ідіографічний підхід у подібному випадку каже таке: «Кожна людина горює унікально. Давайте дослідимо, що саме ви відчуваєте в тілі та які смисли вкладаєте в цю втрату». Тобто такий підхід фокусується на індивідуальному досвіді.

Гуманістично-експірієнційна психотерапія (ГЕП), до якої належить гештальт-терапія, — це суто ідіографічний підхід. Вона не намагається підігнати людину під загальні номотетичні правила чи діагнози, а досліджує неповторний, миттєвий особистий досвід конкретного клієнта.

Що таке РКД — Рандомізоване контрольоване дослідження

У контексті психотерапії та медицини РКД — це найсуворіший спосіб довести, що метод справді працює, а покращення в пацієнтів настали саме завдяки терапії, а не випадково.

Суть методу тримається на трьох китах:

Контрольоване: учасників ділять щонайменше на дві групи. Експериментальна група отримує психотерапію, яку тестують. Контрольна група не отримує лікування взагалі, отримує плацебо (наприклад, просто розмови про життя) або проходить стандартне, уже перевірене лікування.

Рандомізоване: розподіл людей за групами відбувається абсолютно випадково (випадкова вибірка за допомогою комп’ютера), щоб виключити упередженість дослідників.

Сліпий метод (бажано): в ідеалі учасники (а іноді й психологи, які їх оцінюють) не знають, у якій саме вони групі, щоб уникнути ефекту самонавіювання.

РКД — це вершина номотетичного підходу. Мета будь-якого РКД — вивести загальну закономірність: «Чи допомагає цей метод більшості людей зі схожими симптомами (наприклад, із депресією)?». Воно усереднює показники сотень людей і переводить їх у математичну статистику.

Для гештальт-терапії вкрай складно проводити РКД. Експірієнційний підхід глибоко ідіографічний (індивідуальний). У ньому немає жорсткого протоколу («на першому сеансі роби А, на другому — Б»), який можна легко стандартизувати для чистого наукового експерименту. Тому РКД частіше й успішніше проводять для когнітивно-поведінкової терапії (КПТ), де кроки алгоритмізовані.

1. Чому таке актуальне питання доказовості

Гештальт-терапія — один із найстаріших і найпоширеніших гуманістично-експірієнційних підходів у психотерапії, однак протягом десятиліть вона перебувала на периферії «доказової практики». Причини цього мають не лише змістовий, а й історичний характер: засновники підходу Фріц Перлз, Пол Гудмен і наступні покоління теоретиків, наприклад Г. Йонтеф, ставилися до номотетичної, статистичної методології дослідження з пересторогою, вважаючи, що усереднені дані погано відображають унікальність контакту терапевта й клієнта «тут і тепер». Таке ставлення довгий час стримувало накопичення кількісних даних про ефективність методу.

Ситуація почала змінюватися з 1990-х років, коли всередині гештальт-спільноти сформувався дослідницький рух, а з 2000-х посилився тиск ззовні: системи охорони здоров’я (наприклад, британська програма «Покращення доступу до психологічних терапій» почали вимагати формальних доказів ефективності для включення методу до реєстру рекомендованих видів допомоги. Відповіддю стали великі практико-орієнтовані проєкти, систематичні огляди та метааналізи, які розглядаються в цій доповіді. Окремо враховано матеріали відкритої міжнародної «Бази даних досліджень з гештальт-психотерапії», яка з 2019 року збирає посилання на емпіричні роботи з гештальт-підходу і є найповнішим на сьогодні джерелом такого роду.

2. Ранні метааналітичні роботи (1970–2000-ні роки)

2.1. Однією з перших спроб кількісно узагальнити ефективність гештальт-терапії став метааналіз німецьких дослідників Бретца, Геекеренса і Шмітца, опублікований 1994 року в «Журналі клінічної психології, психопатології та психотерапії». Автори проаналізували 38 досліджень, проведених між 1970 і 1986 роками, тобто охопили практично весь масив кількісних даних, накопичених на той момент. Їхній аналіз за обсягом суттєво перевершував ранній метааналіз Сміта, Гласса і Міллера (1980) та вторинний аналіз Бернської робочої групи Граве. Підсумковий висновок: гештальт-терапія є ефективним психотерапевтичним методом, що не поступається за результативністю іншим порівнянним підходам. Водночас автори чесно вказали на обмеження: наявних даних було недостатньо, щоб робити висновки про диференційовані показання, переваги індивідуального формату над груповим або про стійкість ефекту в довгостроковій перспективі.

2.2. Найбільш цитованою роботою цього періоду залишається масштабний огляд Ульфріда Штрюмпфеля «Дослідження гештальт-терапії», опублікований у «Міжнародному гештальт-журналі» і перевиданий у перекладі М. Кортні. Штрюмпфель систематизував результати десятків контрольованих і неконтрольованих досліджень за широким спектром розладів — тривожних і депресивних станів, психосоматичних порушень, посттравматичних реакцій — і показав стійку позитивну динаміку клієнтів, порівнянну з результатами інших визнаних модальностей. Цей огляд часто згадують як поворотний момент, після якого посилання на «відсутність доказів» щодо гештальт-терапії стало фактично некоректним, хоча кількість високоякісних рандомізованих контрольованих випробувань (РКД) залишалася невеликою.

3. Систематичні огляди 2010–2020-х років

3.1. Італійська дослідниця Р. Раффаньїно провела систематичний огляд емпіричних даних про ефективність гештальт-терапії, опублікований видавництвом «Наукове дослідницьке видавництво». Пошук проводився за базами «ПсихІнфо» (PsycINFO) і «Гугл Академія» (Google Scholar) англійською та італійською мовами; після відбору до огляду увійшло 11 досліджень. Раффаньїно поділяє дослідницьку традицію на два напрями: дослідження результату, що оцінюють загальну ефективність методу, і дослідження процесу, що вивчають механізми змін усередині терапевтичної сесії. Огляд показав, що гештальт-інтервенції особливо результативні в груповому форматі — не лише при клінічних розладах, а й при ширших соціальних проблемах: зниженні тривожності в батьків, чиї діти навчаються в початковій школі (Люнг і Кхор (Leun), підвищенні усвідомленості та впевненості учасників, зокрема представниць вразливих соціальних груп — наприклад, у дослідженні Гонсалес-Ідальго серед активісток із числа корінного населення, — а також розвитку професійних навичок у психіатричного персоналу, який пройшов навчання методів гештальт-підходу (Келлі і Гоуі). Авторка прямо вказує, що тема залишається «суперечливою і малодослідженою» на тлі значно більшого масиву даних з когнітивно-поведінкової терапії (КПТ), і наголошує на браку актуальних оглядів.

3.2. Стриплінг опублікував у журналі «Гештальт-огляд» (Gestalt Review) літературний огляд «Гештальт-інтервенції, що приносять користь дітям і підліткам», присвячений застосуванню гештальт-підходу в роботі з дітьми та підлітками. Огляд охоплює дослідження, що показують користь підходу в розвитку емоційного самовираження, розв’язанні конфліктів, встановленні контакту з терапевтом, підвищенні самооцінки, комунікативних навичок, а також у зниженні симптомів депресії, тривожності (як у дітей, так і в їхніх батьків) і посттравматичних реакцій. Автор (Стриплінг) зазначає, що, попри обнадійливі результати, ця галузь залишається значно менш дослідженою порівняно з роботою з дорослими.

3.3. Найновіша відома робота «Ефективність гештальт-психотерапії: огляд даних досліджень» зводить докупи всю лінію досліджень: від ранніх метааналізів (Бретц та ін.; Штрюмпфель) через великі практико-орієнтовані проєкти з використанням опитувальника результатів (CORE-OM) у Великій Британії та Італії до систематичних оглядів Раффаньїно і Стриплінга. Автор наголошує, що накопичені дані підтверджують порівнянність результатів гештальт-терапії з результатами інших визнаних модальностей у лікуванні розладів настрою, тривожних і психосоматичних розладів, а також у розвитку емоційної регуляції та самоефективності. Окремо вказується на необхідність методологічної суворості, зокрема використання валідованих інструментів оцінки відповідності терапії заявленому підходу, таких як «Шкала відповідності гештальт-терапії» (Gestalt Therapy Fidelity Scale), розроблена Фогарті та співавторами (2020), яка дає змогу об’єктивно фіксувати, що саме відбувається в сесії, а не покладатися лише на самозвіт терапевта.

4. Великі практико-орієнтовані проєкти: опитувальник результатів (CORE-OM)

4.1. Один із найвагоміших внесків у доказову базу гештальт-підходу — трирічний проєкт британської гештальт-спільноти «Британський проєкт із дослідження гештальт-психотерапії за допомогою опитувальника результатів» (The UK Gestalt Psychotherapy CORE Research Project), у якому використовувався опитувальник результатів (CORE-OM) — «Клінічні результати в рутинному оцінюванні — опитувальник результатів» (Clinical Outcomes in Routine Evaluation — Outcome Measure), стандартний для британської системи охорони здоров’я спосіб оцінки результатів психотерапії. Дослідження опубліковано в «Британському гештальт-журналі», воно охопило роботу гештальт-терапевтів зі 135 клієнтами. Його виконали сили волонтерів практично без фінансування, на відміну від КПТ, яка у Великій Британії отримує значно більше інституційної підтримки (зокрема в межах державної програми «Покращення доступу до психологічних терапій» (IAPT), від початку орієнтованої саме на КПТ). Результати показали: показники покращення в клієнтів гештальт-терапевтів порівнянні з національними нормативними даними щодо інших модальностей — особистісно-центрованої терапії, КПТ і психодинамічної терапії. Іншими словами, працюючи поза академічними клініками, практикуючі гештальт-терапевти продемонстрували результативність на рівні визнаних «доказових» методів.

4.2. Італійська гештальт-спільнота «Національна організація гештальт-терапії» (NOGT) та «Італійське товариство гештальт-психотерапії» (SIPG) — повторила британський дизайн дослідження («Дослідження результатів у гештальт-терапії: італійський проєкт з опитувальником результатів», також використовуючи опитувальник результатів, і зіставила власні результати з британськими даними. Проєкт цікавий тим, що він органічно вбудував кількісну оцінку в реляційну, польову модель гештальт-терапії, не підміняючи клінічну роботу дослідницьким протоколом. Підсумок: величина ефекту виявилася порівнянною з результатами аналогічних досліджень інших напрямів психотерапії, що підтвердило відтворюваність британських результатів на іншій національній вибірці.

5. Гештальт-терапія в контексті гуманістично-експірієнційних підходів

Значна частина сучасної доказової бази формується не ізольовано для «гештальт-терапії» як бренду, а для ширшої категорії гуманістично-експірієнційних психотерапій (ГЕП, HEP), до якої поряд із гештальт-підходом входять особистісно-центрована терапія, емоційно-фокусована терапія (ЕФТ; EFT) і психодрама. Це методологічно виправдано, оскільки ці підходи мають спільне підґрунтя: терапевтичні стосунки як ключовий чинник змін, емпатію терапевта, фокус на переживанні (experiencing) клієнта і холістичний погляд на особистість.

5.1. Роберт Елліотт із колегами провів серію метааналітичних оглядів ГЕП (2002, 2004, 2013, оновлення 2021 року — розділ Елліотта, Вотсон, Тімулака і Шарбані в авторитетному «Довіднику Бергіна і Гарфілда з психотерапії та зміни поведінки». Оновлення 2021 року містить метааналіз 91 дослідження ефективності ГЕП (HEP), опублікованих між 2009 і 2018 роками. Ключові результати: величина змін клієнтів від початку до кінця терапії — велика (d = 0,86); у контрольованих дослідженнях клієнти ГЕП (HEP) демонструють значно більші покращення порівняно зі станом без лікування або з листом очікування; при прямому порівнянні з іншими модальностями, зокрема КПТ, ГЕП у середньому показують порівнянні результати, без статистично значущої переваги одного підходу над іншим. Ранніший огляд Елліотта (2002) охоплював 86 досліджень, зокрема 31 контрольоване дослідження і 41 порівняльне дослідження, окремо аналізуючи дані щодо клієнт-центрованої, недирективної, процесуально-експірієнційної терапії, емоційно-фокусованої терапії та гештальт-терапії.

5.2. Вужчий, але методологічно суворий систематичний огляд і метааналіз РКД з індивідуальних ГЕП у лікуванні депресії, опублікований у журналі «Дослідження в психотерапії», також підтверджує ефективність підходів цієї групи, наголошуючи водночас на важливості процесуально-скеровуючої позиції терапевта, тобто активної роботи з емоційним процесом клієнта, що характерно й для класичної гештальт-техніки.

5.3. Техніка «порожнього стільця»: докази на рівні конкретної інтервенції

Окрім оцінки методу загалом, окремої уваги заслуговують дослідження конкретних гештальт-технік. Класична робота Пайвіо і Грінберга (1995) «Розв’язання „незавершених справ“: ефективність експірієнційної терапії з використанням діалогу з порожнім стільцем», опублікована в «Журналі консультативної та клінічної психології», експериментально показала ефективність діалогу з використанням техніки «порожнього стільця» для розв’язання «незавершених справ», тобто нерозв’язаних емоційних стосунків зі значущими фігурами минулого. Це дослідження залишається одним із найчастіше цитованих доказів ефективності конкретного гештальт-інструменту в суворому експериментальному дизайні. Інтерес до цієї техніки не згасає: 2025 року опубліковано нові роботи, зокрема адаптацію техніки «порожнього стільця» для середовища віртуальної реальності в межах емоційно-фокусованої терапії, а також пілотне дослідження безпеки короткої групової онлайн-версії інтервенції при міжособистісній емоційній травмі.

6. Окремі клінічні дослідження

Окрім великих оглядів, у «Базі даних досліджень з гештальт-психотерапії» (GPRDB; gestaltresearch.org) і в суміжних джерелах зібрано низку вужчих клінічних досліджень, що ілюструють спектр застосування методу:

  • Саадаті і Лашані (2013), показали ефективність гештальт-терапії в підвищенні самоефективності в розлучених жінок (журнал «Процедіа — соціальні та поведінкові науки».

  • Асаднія та співавтори (2013) — порівняльне дослідження показало, що групова гештальт-терапія порівнянна за ефективністю з КПТ у покращенні якості сну в студенток із головним болем.

  • Шаріат, Газанфарі, Ярмохаммадіан, Солаті, Чорамі (2020) — гештальт-терапія показала позитивний вплив на депресію, самодиференціацію, інтегративне самопізнання та позитивні психологічні характеристики в літніх людей (журнал «Психологія старіння»).

  • Заре, Маквенд Хоссейні, Сабахі (2023) — порівняння групової гештальт-терапії та психодрами в роботі зі сприйняттям соціальної взаємодії в студенток із соціальною тривожністю (журнал «Вісник жіночого здоров’я»).

  • Гольцінгер, Нірветберг, Козентіно, Маєр (2021) розібрали метод «Сновидіння — Відчуття — Пам’ять», що ґрунтується на гештальт-підході до роботи зі сновидіннями і залучає всі органи чуттів (журнал «Дослідження в психотерапії»).

Оглядова стаття «СтатПерлз» (StatPearls; «книжкова полиця Національного центру біотехнологічної інформації» (NCBI Bookshelf), оновлена 2025 року) узагальнює: гештальт-терапія сприяє підвищенню благополуччя, психосоціального здоров’я та суб’єктності (empowerment) клієнтів, однак прямо вказує, що література щодо її безпосередньої ефективності «обмежена», а дані щодо ефективності при депресії неоднорідні.

7. Обмеження доказової бази та методологічна критика

Науковий підхід вимагає викладу не лише позитивних результатів, а й методологічної критики, зокрема визнання наявних обмежень. Спробую висвітлити і цей бік.

  • Невелика кількість досліджень. Систематичний огляд Раффаньїно (2019) охопив лише 11 досліджень, що непорівнянно з тисячами робіт з КПТ;

  • Дефіцит РКД. Більшість даних отримано в натуралістичних, практико-орієнтованих дизайнах (проєкти з опитувальником результатів (CORE-OM)) або в невеликих порівняльних дослідженнях, а не у великих багатоцентрових РКД — золотому стандарті доказової медицини.

  • Історична пересторога самої спільноти щодо номотетичних методів. Як зазначали ще Йонтеф і Сімкін (1989), частина гештальт-терапевтів принципово ставить під сумнів застосовність статистичних узагальнень до унікального клінічного випадку. Ця філософська позиція довгий час гальмувала розвиток кількісної дослідницької традиції зсередини.

  • Інституційний і фінансовий дисбаланс. Британський проєкт з опитувальником результатів (CORE-OM) прямо наголошує: КПТ має значно більше ресурсів для нарощування доказової бази (зокрема завдяки страховій медицині США та державним програмам на кшталт «Покращення доступу до психологічних терапій» (IAPT)), тоді як гештальт-дослідження часто виконують волонтери на добровільних засадах.

  • Розмитість меж категорії. Значну частину сучасних даних отримано не для «гештальт-терапії» як окремого бренду, а для широкої категорії ГЕП (гуманістично-експірієнційних психотерапій), до якої гештальт входить поряд з особистісно-центрованою та емоційно-фокусованою (EFT) терапією. Це посилює загальну доказову базу гуманістичного напряму, але ускладнює висновок саме про специфіку гештальт-методу.

  • Потреба в інструментах оцінки відповідності моделі. Лише нещодавно (Фогарті та ін. (2020) з’явилася валідована «Шкала відповідності гештальт-терапії» (Gestalt Therapy Fidelity Scale), що дає змогу перевіряти, чи в досліджуваній терапії справді застосовуються заявлені гештальт-принципи, а не щось інше під тією самою назвою.

8. Висновки

Сукупність наявних даних — від ранніх метааналізів (Бретц, Геекеренс, Шмітц (1994); Штрюмпфель (2004)) через практико-орієнтовані проєкти з опитувальником результатів (CORE-OM) у Великій Британії та Італії (Стівенс та ін. (2011); Ла Роза та ін. (2019)) до сучасних систематичних оглядів (Раффаньїно (2019); Стриплінг (2021)) і оновлюваних метааналізів гуманістично-експірієнційних підходів (Елліотт та ін. (2021)) — дає змогу стверджувати, що гештальт-терапія статистично не поступається за результативністю іншим визнаним модальностям психотерапії, зокрема КПТ, у роботі з широким спектром емоційних, тривожних, депресивних і психосоматичних труднощів, а також у завданнях розвитку самоефективності та емоційної регуляції. Окремі техніки, передусім діалог «порожнього стільця», мають самостійну експериментальну підтримку.

Водночас обсяг і методологічна суворість цієї бази все ще поступаються КПТ та іншим підходам, давно офіційно визнаним державною медициною: кількість РКД невелика, значну частину доказів отримано в натуралістичних умовах силами практикуючих терапевтів, а не великих дослідницьких центрів, а сама спільнота довгий час ставилася до кількісних методів із філософською пересторогою. Для викладання це означає, що теза «гештальт-терапія ефективна» правомірна й підкріплена даними, але має супроводжуватися коректною вказівкою на характер цих даних — їхні джерела, дизайн і обмеження, — а не подаватися як остаточно закрите питання, порівнянне за суворістю доказів із психофармакологією чи КПТ.

Практичний висновок для освітніх програм: як опорні матеріали доцільно використовувати огляд Раффаньїно (2019) як компактний вхід у тему, звіти за опитувальником результатів (CORE-OM) (Стівенс та ін. (2011); Ла Роза та ін. (2019)) як приклад натуралістичної доказовості «з практики», оновлений огляд Елліотта та ін. (2021) як найповніше метааналітичне зведення щодо родини гуманістично-експірієнційних методів, а також саму «Базу даних досліджень з гештальт-психотерапії» як постійно оновлюване першоджерело для самостійного пошуку студентами.

Список джерел

Bretz, H. J., Heekerens, H. P., & Schmitz, B. (1994). A meta-analysis of the effectiveness of gestalt therapy. Zeitschrift für Klinische Psychologie, Psychopathologie und Psychotherapie, 42, 241–260.

Strümpfel, U. (2004). Research on Gestalt therapy (transl. M. Courtney). International Gestalt Journal, 27(1), 9–54.

Raffagnino, R. (2019). Gestalt Therapy Effectiveness: A Systematic Review of Empirical Evidence. Scientific Research Publishing.

Stripling, T. (2021). Gestalt Interventions Benefitting Children and Adolescents: A Literature Review. Gestalt Review, 25(2), 197–220.

Stevens, C., Stringfellow, J., Wakelin, K., Waring, J. (2011). The UK Gestalt psychotherapy CORE research project: the findings. British Gestalt Journal, 20(2), 22–27.

La Rosa, R., Tosi, S., Settanni, M., Spagnuolo Lobb, M., Francesetti, G. (2019). The outcome research in Gestalt therapy: the Italian CORE-OM research project.

Elliott, R. (2002). The effectiveness of humanistic therapies: A meta-analysis.

Elliott, R., Watson, J. C., Timulak, L., Sharbanee, J. (2021). Research on humanistic-experiential psychotherapies: Updated review. In M. Barkham, W. Lutz, L. G. Castonguay (Eds.), Bergin and Garfield’s Handbook of Psychotherapy and Behavior Change (7th ed.). John Wiley & Sons.

Paivio, S. C., & Greenberg, L. S. (1995). Resolving «unfinished business»: efficacy of experiential therapy using empty-chair dialogue. Journal of Consulting and Clinical Psychology, 63(3), 419–425.

Fogarty et al. (2020). Gestalt Therapy Fidelity Scale.

Saadati, H., & Lashani, L. (2013). Effectiveness of Gestalt Therapy on Self-efficacy of Divorced Women. Procedia – Social and Behavioral Sciences, 84, 1171–1174.

Shariat, A., Ghazanfari, A., Yarmohammadian, A., Solati, K., Chorami, M. (2020). The effectiveness of gestalt therapy on depression, self-differentiation, integrative self-knowledge and positive psychological characteristics in the elderly. Aging Psychology, 6(3), 249–267.

Zare, M., Makvand Hosseini, S., Sabahi, P. (2023). Comparison of the Effectiveness of Gestalt Group Therapy and Psychodrama Therapy on the Perception of Social Interaction in Female Para-Medical Students with Social Anxiety Disorder. Women’s Health Bulletin, 10(2), 133–142.

Holzinger, B., Nierwetberg, F., Cosentino, L., Mayer, L. (2021). DreamSenseMemory — a Gestalt-based dream-work approach embracing all our senses. Research in Psychotherapy, 24(2), 529.

Gestalt Therapy. StatPearls [Internet]. NCBI Bookshelf, оновлено 2025 року.

The Gestalt Psychotherapy Research Database (GPRDB). https://gestaltresearch.org/bibliography-search

ДОПОВНЕННЯ

Цитати з авторів книжок з гештальт-терапії

1. Позиція засновників. У книжці «Гештальт-терапія» Перлз, Гефферлайн і Гудмен не наводять статистичних доказів. Вони апелюють до перевірки на власному досвіді: «ми не пропонуємо нічого, що ви не могли б перевірити самі на власній поведінці». Йонтеф прямо зазначає: «Перлз не запропонував кількісних, статистичних доказів того, що гештальт-терапія працює».

2. Ідеографічний підхід. Йонтеф у «Гештальт-терапія: вступ» (1969) пише, що гештальт-терапія «пожертвувала точною верифікацією заради цінності ідеографічної експериментальної психотерапії». Кожна сесія вважається експериментом, тому «постійно відбувається ідеографічне дослідження».

3. Головний аргумент проти номотетики (Йонтеф і Саймкін, 1989; текст передруковано в книжці Йонтефа (1993)):

— «Гештальт-терапевтів особливо не вражають формальна психодіагностична оцінка і номотетична методологія досліджень»

— «Жоден статистичний підхід не скаже конкретному пацієнтові чи терапевтові, що працює саме для нього»

— «Те, що працює для більшості, не завжди працює для конкретної людини»

4. Чому дані групи не замінюють досвід клієнта. Йонтеф і Шульц у статті «Діалог і експеримент» (2016) стверджують, що терапевт не може надійно передбачити, що потрібно клієнтові, і називають «унікальними реакції кожного клієнта в кожну мить». Йонтеф і Джейкобс у «Гештальт-терапія»: Дані для гештальту — це феноменологічний досвід клієнта: «як і в будь-якому дослідженні, експеримент потрібен, щоб отримати більше даних; дані — це феноменологічний досвід пацієнта». Реакція клієнта — це «авторитетна перевірка точності інтерпретацій терапевта». Автори критикують терапевта, який дотримується заздалегідь заданого, мануалізованого протоколу: стандартизація суперечить самій логіці методу.

5. Перевага досліджень процесу. За Йонтефом, загальні дослідження результату «можуть давати менш корисні результати, ніж дослідження процесу, що вивчають поведінку, настанови та наслідки».

Ці цитати аж ніяк не заперечення досліджень. Ті самі автори пишуть: «це не означає, що гештальт-терапевти проти досліджень». Спаньоло Лобб у статті “Дослідження в галузі гештальт-терапії: спосіб розвитку нашої моделі”(2016) прямо пише: «Сьогодні ми живемо в часи, коли боротьба з інституціями та розгляд досліджень як засобу влади й контролю втратили будь-який сенс: замість потреби в розвитку автономії ми відчуваємо потребу в укоріненості в довкіллі та у взаєминах. У цій статті я показую, що всі види досліджень узгоджуються з гештальт-підходом: дослідження результатів, дослідження процесу та підтримка клінічної моделі.»

Інша версія причин. Мур у «Гештальт-терапія: минуле, теперішнє, теорія і дослідження» (2004) пояснює слабку емпіричну перевірку технік почасти біографією та стилем самого Перлза (Perls), а не лише методологічним принципом.

6-та Міжнародна конференція з досліджень у гештальт-терапії «Формування доказової бази гештальт-терапії»

Конференція відбулася 5–7 вересня 2025 року в Бірмінгемі (Велика Британія).

Конференцію організували спільно:

  • EAGT (European Association for Gestalt Therapy)

  • UKAGP (Британська асоціація гештальт-практиків)

  • IAAGT Міжнародна асоціація з просування гештальт-терапії

  • GANZ (Гештальт Австралії та Нової Зеландії)

Брали участь 103 особи очно + 25 онлайн із 25 країн світу. Це ключова подія для дослідників і практиків, які прагнуть розвивати гештальт як доказову практику.

Основна тема — побудова доказової бази гештальт-терапії. Конференція фокусувалася на дослідженнях ефективності, процесах змін, терапевтичному альянсі, методологіях, зокрема: дослідженнях окремих випадків, тематичних дослідженнях, дослідженні результатів, а також спільних проєктах усередині гештальт-спільноти

Представлено великі дослідження гештальт-спільноти:

  • Дослідження поодиноких випадків методом часових рядів із прикладами з Німеччини, Австрії, Китаю представив Отто Гланцер. Це серія досліджень окремих випадків із використанням часових рядів. Такі дизайни особливо цінні для гештальт-терапії, оскільки дають змогу вивчати процеси змін у конкретного клієнта в часі. Результати підтверджують застосовність методу для демонстрації ефектів терапії.

  • Оцінювання ключових компетенцій у гештальт-терапії — Мікеле Сеттанні. Допомагає стандартизувати підготовку та оцінювання фахівців, що важливо для практики, заснованої на доказах, і акредитації.

  • Маргеріта Спаньоло Лобб та ін. — Велике міжнародне дослідження результатів терапії, терапевтичного альянсу та процесів змін. Наголошується роль діалогічного аспекту та польової перспективи в досягненні позитивних результатів.

  • Крістін Стівенс — Міжнародний проєкт збору та аналізу тематичних досліджень від практикуючих терапевтів. Сприяє накопиченню клінічних даних «знизу вгору».

Учасники відзначили багатий міжмодальний діалог з представниками інших підходів.

Підтверджено ефективність гештальт-терапії в роботі з різними проблемами.

Акцент на методологіях: плани досліджень для окремих випадків, тривалої терапії, якості досліджень, використанні змішаних методів. Вони краще відповідають природі гештальт-процесу, ніж великі РКД (рандомізовані контрольовані дослідження).

Конференція зміцнила співпрацю між дослідниками та практиками з різних країн.

Відео та матеріали планували завантажити до Бази даних досліджень у галузі гештальт-психотерапії (gestaltresearch.org).

Наступну (7-му) конференцію заплановано на 24–26 вересня 2027 року в Римі (Італія).

Ця подія відображає тренд сучасного гештальту: перехід від «класичної» практики до ретельніших, суворіших досліджень, заснованих на доказах, зі збереженням феноменологічного, реляційного та польового підходу.

Шкала відповідності гештальт-терапії (Gestalt Therapy Fidelity Scale, GTFS)

Це інструмент, за допомогою якого незалежний експерт оцінює за відеозаписом, наскільки робота терапевта відповідає гештальт-підходу. Розроблена передусім для досліджень. Автори вказують і інші застосування: чек-лист для супервізії та клінічної практики й основа для шкали компетентності.

У дослідженнях ефективності треба бути впевненим, що клієнтам справді пропонували гештальт-терапію, а не «щось під тією самою назвою». Без цього результати РКД і оглядів не можна відносити саме до гештальт-підходу, і це одне з обмежень, про які йдеться в доповіді.

Розробили шкалу Мадлен Фогарті (Madeleine Fogarty), Саніл Бхар (Sunil Bhar) і Стівен Тейлер (Stephen Theiler). Стаття «Розробка та валідація Шкали відповідності гештальт-терапії» (Development and validation of the Gestalt Therapy Fidelity Scale) вийшла в журналі «Дослідження в психотерапії» (Psychotherapy Research), 2020, т. 30, № 4, с. 495–509.

Кроки створення описані в статті та в презентації авторів:

  1. Огляд літератури дав набір ключових понять і поведінок терапевта.

  2. Метод Дельфі: 63 міжнародні експерти, два раунди, пункт зберігався за згоди не менше 80 %.

  3. Пілот із шістьма терапевтами та тренерами з Мельбурна, де перевіряли ясність формулювань.

  4. Валідація: 176 оцінювачів із різних країн оцінювали відеозаписи гештальт- і негештальт-сесій.

Структура. У фінальній версії 21 пункт. 20 із них описують поведінку терапевта і згруповані за сімома поняттями: діалогічні стосунки, робота в «тут і тепер», феноменологічна практика, робота з тілесним усвідомленням, чутливість до поля, робота з процесами контакту та експериментальна настанова. Восьме поняття, розвиток усвідомлення, пронизує всі інші. 21-й пункт запитує, чи були незвичайні обставини, що виправдовують відступ від шкали. Кожен пункт оцінюється як «є» або «немає», потім бали підсумовуються. Шкала розрахована на відеозапис живої клінічної роботи від 25 хвилин. Вона описує цілісні поведінки, а не окремі техніки.

Психометрика (за презентацією авторів, посилання нижче):

  • внутрішня узгодженість: α Кронбаха = 0,98;

  • узгодженість оцінювачів: внутрішньокласова кореляція 0,88;

  • гештальт-сесії набирали значно більше балів, ніж негештальт-сесії (тип сесії пояснював 87 % відмінностей в оцінках);

  • поріг в 11 балів відділяє гештальт від негештальту з малою часткою помилок.

Критика. Існує відповідь авторів на критику Філіппсона (Philippson), але самої критики та відповіді не читав, тому по суті переказати не можу.

Шкала розміщена на gestaltresearch.org у вигляді PDF, ціну та ліцензію не вказано.

IAAGT — International Association for the Advancement of Gestalt Therapy (Міжнародна асоціація з просування гештальт-терапії). [https://iaagt.org/]

Це глобальне незалежне некомерційне об’єднання, створене для підтримки та розвитку теорії, філософії, практики й наукових досліджень у галузі гештальт-підходу.

Організацію було засновано в 1989 році як AAGT (Асоціація з просування гештальт-терапії), а 2020 року до назви офіційно додалося слово «Міжнародна» (International).

Місія: Просування гештальт-терапії не лише в психотерапії та особистісному зростанні, а й в освіті, організаційному консалтингу, мистецтві, а також у політичній і соціальній сферах.

Спільнота об’єднує психотерапевтів, психологів, тренерів, коучів, соціальних працівників, митців і студентів з усього світу. До неї входять як індивідуальні учасники, так і цілі інститути (наприклад, регіональні навчальні центри гештальту).

Особливість управління: IAAGT позиціонує себе як «живий експеримент». Усі внутрішні процеси, збори та ухвалення рішень будуються на самих принципах гештальт-підходу — інклюзивності, відкритому діалозі, повазі до відмінностей і спільному регулюванні.

Чим займається асоціація?

Конференції: Проводить великі міжнародні конференції (раз на два роки). Наприклад, наступне масштабне бієнале «Зустріч на Півдні: контакт у глобальному гештальт-полі» заплановано на березень 2027 року в Аргентині.

Дослідження: Підтримує дослідницькі проєкти в галузі психотерапії та надає гранти через власний дослідницький фонд (Research Fund).

Навчання: Регулярно проводить вебінари, воркшопи та міжнародні семінари з підвищення кваліфікації терапевтів.

Якщо ви хочете дізнатися більше про участь або структуру, можна відвідати офіційний сайт IAAGT

Щодо мема про слоняче лайно

Теорія — слоняче лайно — Перлз не стверджував цього буквально. Джерела передають інакше: це одна з трьох категорій порожньої балаканини, на які він поділяв мовлення.

Куряче лайно (chickenshit) — порожня світська розмова на кшталт «привіт, як справи».

Бичаче лайно (bullshit) — «тому що»: пояснення, виправдання і раціоналізації. Питання «чому?» Перлз вважав таким, що свідомо породжує такі відповіді.

Слоняче лайно (elephantshit) — розмови про філософію та великі теорії, і як приклад він наводив саму гештальт-терапію. Дослівно: «elephantshit — коли ти говориш про філософію, екзистенційну гештальт-терапію тощо».

Ця класифікація належить до «Гештальт-терапії дослівно» (1969), до розділу про розмову (Talk). Вона вбудована в його вимогу жити в «зараз» і «як»: «усе інше — несуттєві обчислення». У тій самій логіці він називав інтерпретації в групі табу, а пояснення й виправдання під час роботи зі сновидінням — захистами. Говорити про теорію замість контакту з переживанням, за Перлзом, означає йти від досвіду.

Що це означає для доповіді: фраза б’є по розмовах про теорію як заміні контакту, а не по теорії як такій. Сам Перлз разом із Гудменом написав теоретичну книжку 1951 року.